11-го квітня з нагоди Міжнародного дня звільнення в’язнів нацистських концтаборів на території Меморіального комплексу в Дарницькому лісі біля пам’ятника “Закатованим у Дарницькому концтаборі” – військовополоненим і цивільному населенню керівництво Дарницького району Києва, люди, які постраждали від нацизму, духовенство вшанували жертв нацистських концтаборів.
Перед присутніми виступили Голова Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації Сергій Якович Левада, Голова Дарницького осередку Київського відділення Української спілки в’язнів-жертв нацизму Любов Кирилівна Сахно і Голова Правління ГО «Жіночий центр «НАДІЯ» Надія Іванівна Слєсарєва, а священнослужителі відправили панахиду за загиблими.
Наприкінці мітингу-реквієму всі присутні поклали квіти до пам’ятника.
Табір спочатку був задумкою німців як фільтраційний. Через нього за часи окупації пройшло до 300 тисяч людей – в основному, військовополонених солдатів і офіцерів Червоної армії, а також цивільних осіб. За даними радянської розвідки тут утримували впродовж 1942 року від 5,4 до 14,5 тисяч військовополонених та цивільних громадян. Спали в’язні просто неба і по 10-15 днів нічого не їли. За найменшу провину чи вияв невдоволення в’язнів розстрілювали на місці. Людей, які виявляти непокору, били прикладами і батогами, натравлювали на них собак. Тих, хто зумів вижити, змушували тяжко працювати.
За інформацією на грудень 1941 року у таборі постійно проводилися масові розстріли в’язнів та полонених, знущання та катування. Утримуваних годували один раз на 2-3 дні огидною просяною баландою.
Дарницький концтабір існував з перших днів окупації Києва — з 21 вересня 1941 року та проіснував 737 днів. 4 жовтня 1941 року з табору було звільнено 150 киян — полонених солдатів та звичайних громадян. Серед них були В. Запорожець і Г. Петров, які згодом увійшли до групи партизанського підпілля Р. Синєгубова.
Навесні 1942 року гітлерівці спалили кілька бараків, в яких було З тисячі полонених. У березні 1943 року, відступаючи з Сум, нацисти перевели сюди велику групу військовополонених, з них 1,5 тисячі людей було розстріляно ще по дорозі до Києва.
