Це День скорботної пам’яті жертвам нацизму, які загинули в фашистських концтаборах.
Цю дату згідно рішенню Генеральної Асамблеї ООН з 1991 року було встановлено в пам’ять про інтернаціональне повстання в’язнів найбільшого концентраційного табору – Бухенвальд.
Метою відзначення міжнародного дня визволення в’язнів фашистських концтаборів є збереження історичної пам’яті про трагічні події Другої світової війни, що забрала життя мільйонів людей, загиблих у нацистських концтаборах, гетто та місцях примусового утримування.
Централізована система фашистських концтаборів призначалася для фізичного знищення цілих народів, в першу чергу слов’янських; тотального винищення євреїв, циган; нещадної експлуатації в’язнів в якості робочої сили.
Концентраційні табори оснащувалися душогубками, газовими камерами та іншими засобами масового винищення людей, крематоріями.
Були створені табори смерті, де ліквідація в’язнів йшла безперервним і прискореним темпом, де ув’язнені жили не більше трьох – шести місяців: там розповсюджувався наказ про «умертвіння роботою».
Всього на території Німеччини та окупованих нею країнах діяло більше 14 тисяч концтаборів. За визнанням самих есесівців, в’язень, тривалість життя якого в таборі складала менше року, приносив нацистам майже півтори тисячі рейхсмарок чистого прибутку.
11 квітня 1945 року в’язні Бухенвальда, дізнавшись про підхід союзних військ, успішно здійснили інтернаціональне збройне повстання, обеззброїли і захопили в полон більше 800 есесівців і солдатів охорони, взяли в свої руки керівництво табором і вийшли на волю. А тільки через дві доби американські війська, які знаходилися поблизу, дісталися табору. Здійснивши повстання, в’язні Бухенвальда врятувалися від знищення, так як гітлерівська влада напередодні віддали наказ про фізичне винищення усіх ув’язнених.
11 квітня 1945 року останній в’язень вийшов з воріт концентраційного табору – Бухенвальд із сумно відомим написом “Jedem das Seine” – “Кожному своє”.
Після цього хвиля звільнень досягла інших концтаборів – Дахау, Освенціма, Майданеката інших.
Але нажаль ця знаменна дата була встновленена Генеральною Асамблеєю ООН тілько через 46 років. А колишніх в’язнів громадян СРСР, які повернулись на батьківщіну чекали нові тяжкі випробування. Всі ті люди які повертались на батьківщину мусили пройти крізь фільтраційні табори НКВД де багатьох з них безпідставно сталінський тоталітарний режим оголосив зрадниками, посібниками ворога, які негідні уваги народу, довіри суспільства.
Вони не мали права поступати в спеціальні і вищі учбові заклади, військові училища. Менш 2-х відсотків малолітніх в’язнів отримали дипломи про вищу освіту. Кожна людина мусила заповнювати анкету, що містила в собі ганебні запитання, які принижували людську гідність: чи був ти на окупованій території, чи був інтернований до Німеччини, чи є родичі закордоном, чи є в родині репресовані? В цій анкеті була спеціальна 5 – та графа і це в «багатонаціональній братській родині народів СРСР».
Ці люди були позбавлені соціального захисту з боку держави.
Як покоління, що винесло на своїх плечах ганебність тоталітаризму, фізичне і психічне знущання ми цінуємо те, що сьогодні Україна є вільною державою, яка належить народу!
