З 1962 року світова спільнота визначила кожну другу неділю вересня Міжнародним днем пам’яті жертв фашизму саме тому, що у цьому місяці відзначаються дві дати, пов’язані з Другою світовою війною: день її початку і день її повного завершення.
День пам’яті жертв фашизму – це День пам’яті десятків мільйонів людей, які загинули в Другій світовій війні: мільйонів солдатів, яких фашистські лідери зіштовхнули один з одним, але ще більше – мирних жителів, які гинули під бомбами, від хвороб та від голоду
При виконанні своїх ганебних злодіянь гітлерівці знущалися над мирним населенням та військовополоненими. Вони масово розстрілювали жителів міст і сіл, не жаліючи ні старих, ні малих, піддавали нелюдським тортурам полонених солдатів і офіцерів, партизанів, підпільників, тисячами примусово вивозили людей на каторжні роботи до Німеччини, руйнували пам’ятники національної культури, житлові будинки, підприємства, розкрадали майно населення та вивозили ешелонами український чорнозем і загальнонаціональні цінності.
Фашизм – його звіряче обличчя назавжди закарбувалось в свідомості людей, які пережили це страшне лихоліття у фашистській неволі. І тому одне із головних завдань людей, що перенесли страждання в гітлерівській неволі, — це донести правду молодому поколінню про страшну ідеологію фашизму.
Тільки на окупованій території СРСР фашисти замучили й знищили близько 10 млн. мирних жителів, в тому числі жінок, дітей і людей похилого віку.
Враховуючи воєнно-політичну ситуацію, коли Україна знову зазнає військового вторгнення і на Сході країни гинуть наші солдати, утвердження у суспільній свідомості ідеалів миру стає як ніколи актуальним.
Україна входить до числа країн, найбільш постраждалих від фашизму в роки Другої світової війни — як від воєнних дій, так і від військових злочинів. Прямі втрати населення – вбиті та померлі від поранень або голоду, зниклі безвісти — складають понад 8 мільйонів осіб
Ідеологи фашизму проповідували надуману расову теорію про вищість арійської раси — раси господарів, покликаних керувати іншими народами. Вони люто ненавиділи радянських людей, слов’янські народи — поляків, білорусів, українців, росіян.
Вони розробляли і виконували плани масового фізичного знищення, поневолення тих, хто залишився живим.
Ідеологи фашизму проповідували надуману расову теорію про вищість арійської раси — раси господарів, покликаних керувати іншими народами. Вони люто ненавиділи радянських людей, слов’янські народи — поляків, білорусів, українців, росіян.
Вони розробляли і виконували плани масового фізичного знищення, поневолення тих, хто залишився живим.
В офіційних зверненнях було сказано про те, що необхідно знищити ЗО млн. слов’ян і що потім чисельність населення регулюватиметься в кількості, необхідній для обслуговування арійської раси.
«Метою походу на Росію є винищення слов’янського населення»
Генріх Гіммлер
«…Німецький народ має право завоювати Європу і перетворити її в германську імперію німецького народу. Ми повинні знищувати населення — це входить в нашу місію охорони німецької нації. Нам доведеться розвинути техніку знищення населення… Я маю право знищити мільйони людей нижчої раси, які розмножуються, як хробаки»
Адольф Гітлер
Звірства фашистських загарбників носили масовий організований характер, були наслідками офіційних директив найвищих нацистських інстанцій.
«Знищи в собі жалість та співчуття — вбивай усякого радянського. Не зупиняйся, якщо перед тобою старий або жінка, дівчинка або хлопчик — вбивай, цим ти врятуєш себе від загибелі, забезпечиш майбутнє своєї сім’ї і прославишся навіки»
Офіційне звернення гітлерівського командування до солдатів Східного фронту
Війна прийшла на українські землі 1 вересня 1939 року — разом із першими німецькими бомбами, що впали на Львів та інші міста, а залишила їх 28 жовтня 1944 року.
Українці ж як народ зустріли війну одними з перших – 1 вересня 1939 року, – а завершили одними з останніх — 2 вересня 1945 року. Капітуляцію останньої воюючої країни – Японії – від імені Радянського Союзу приймав український генерал Кузьма Дерев’янко.
Український напрям був головним на «Східному фронті», а відтак – у всій війні: саме тут діяло в різний час від 50 до 75% всіх дивізій вермахту і половина всіх радянських сил (4 фронти та 54 армії).
Незважаючи на те, що Україна належала до східноєвропейського театру війни, українці воювали по всьому світу. Український слід залишився на полях головних битв на інших фронтах Другої світової війни: Вестерплятте, Дюнкерк, Монте-Кассіно, Нормандія, Маньчжурія. Українці були мобілізовані або долучилися добровільно до більшості головних світових армій, що протистояли фашизму.
Враховуючи воєнно-політичну ситуацію, коли Україна знову зазнає військового вторгнення і на Сході країни гинуть наші солдати, утвердження у суспільній свідомості ідеалів миру стає як ніколи актуальним.
